Алексей шевченко – стихи для детей: читать детские стихотворения

“Я иду в школу”. Сборник стихов петербургских поэтов

felisa_1602

Если вы читаете эти строки, значит, мне все-таки удалось дописать этот пост, хотя 2 раза он у меня пропадал. В четвертый раз писать не буду.

Итак, очередной раз хочу показать вам замечательный сборник от издательства ДетГиз. Он издан довольно просто и непривычно для нас: тонковатый офсет, черно-белые иллюстрации, редкие цветные вклейки, но его изюминка не в оформлении, а в богатом содержании.

Я иду в школу

Яснов Михаил, Шевченко Алексей , Махотин Сергей, Фадеева Людмила, Шевчук Игорь, Лейкин Вячеслав, Бундур Олег, Тахистова Марина, Сердобольский Олег, Хрущева Наталья

Издательство: ДЕТГИЗ, 2009 г.

Художник: Галина Лавренко

ISBN: 978-584-52-0412-7

Страниц: 304 (Офсет)

Лабиринт || Озон || Рид.ру || Майшоп

Сборник составлен из детских стихов десяти петербургских поэтов.

Здесь я встретила горячо любимые мною произведения Сергея Махотина, знакомые и уже полюбившиеся стихи Алексея Шевченко, открыла для себя и влюбилась в поэзию Олега Бундура, Игоря Шевчука, Вячеслава Лейкина и Людмилы Фадеевой (кстати, наверное, про нее Сергей Махотин писал в своем стихотворении “Я больше не буду”), и даже стихи Михаила Яснова, к творчеству которого я отношусь прохладно, в большинстве своем мне понравились. Стихи остальных авторов мне понравились меньше, хотя они тоже хорошие.

Не смотря на такое название, “Я иду в школу”, далеко не все стихи здесь о школе. Они обо всем. Просто хорошие детские стихи, без которых библиотека ребенка будет неполноценной.

Оформление, конечно, шикарным не назовешь: бумага немного просвечивает, хотя, если бы она было толще, книга стала бы заметно тяжелее, все-таки в ней 300 страниц. На каждой странице вверху расположена небольшая черно-белая иллюстрация. Эти иллюстрации повторяются из разворота в разворот во всем разделе. Примерно каждая десятая страница – это мелованная вклейка с цветной иллюстрацией.

Оформляла книгу Галина Лавренко. Не скажу, что ее иллюстрации очень уж мне нравятся, но некоторые симпатичны.

Сборник составил Михаил Яснов. В начале книги он разместил большую статью, в которой рассказал о каждом из авторов, и это очень интересно, а на задней крышке напечатаны портреты всех поэтов и художницы.

Немного огорчил типографский (или какой-то другой?) брак: на странице 192 потерялась часть слова. Чтобы понять, что такое “Выражать живанье” мне пришлось лезть в Гугл:)

Ну а в целом, сборник очень хороший, из тех, что смело можно брать именно из-за содержания.

Издание 2009го года, но пока есть в продаже.

Лабиринт || Озон || Рид.ру || Майшоп

Источник: https://felisa-1602.livejournal.com/24973.html

Стихи для детей читать, детские стишки и стихотворения

— Почему? — сказал Зайчонок,

И Зайчиха-мать вздохнула. —

Почему деревья, мама,

Никогда гулять не ходят?

Ведь они уже большие,

Почему бы им не бегать?

Все ведь, мама, любят бегать,

Почему ж они не ходят?

— Почему? — сказала мама. —

Потому что не умеют!

Ног у них, деревьев, нету,

Наказание ты наше!

Читать дальше

Из окошка мне видна

Расчудесная Страна,

Где живут Считалочки.

Каждый там не раз бывал,

Кто когда-нибудь играл

В прятки или в салочки…

Чудесный край!. .

Сам Заяц Белый вас встречает,

Как будто в вас души не чает.

Неутомимо, в сотый раз

Он повторяет свой рассказ —

И вот уже вы там, как дома!

Читать дальше

Жили-были…

Жили-были, по правде говоря, все на свете. И сказка эта как раз про них — ПРО ВСЕХ НА СВЕТЕ. Но так как про всех на свете сразу рассказать уж очень трудно, то лучше попробуем сначала рассказать про ягненка. А там, глядишь, доберемся и до всех на свете…

Так вот, жил-был ягненок, маленький, хорошенький ягненок по имени Барашек. Жил он со своей мамой, неподалеку от большого луга, где росла Кашка (многие называют ее клевером), и он ее очень любил. И между прочим, ел эту Кашку (любую: белую, розовую и даже лиловатую) без всяких фокусов и капризов, без уговоров и сказок. Не то что НЕКОТОРЫЕ!

А еще он очень любил своего большого друга, Чмока (его большой друг — это был маленький щенок по имени Чмок).

Читать дальше

I

Жил-был Фип.

Правду сказать, жил он еще так недолго, что даже сам и не знал, кем он был.

А был он инкубаторным цыпленком трех дней от роду — маленьким, желтым, пушистым комочком на тоненьких ножках и с тоненьким голоском: «Фип! Фип!»

Вместе с тысячами — если тебя интересуют цифры, могу сказать точно: вместе с 39312 (знаешь, как это произносится? С тридцатью девятью тысячами тремястами двенадцатью) — братьями и сестрами он появился на свет в огромном здании, на котором красовалась вывеска: «Птицефабрика Э 2».

Появился на свет — так, пожалуй, можно сказать, хотя было там не так-то уж и светло. Правда, там было тепло; но не было ни солнца, ни неба, ни земли, ни травы, ни ветра — словом, ни природы, ни погоды!

Но Фип ни капельки из-за этого не огорчался! Ведь он и не подозревал, что на свете бывают такие вещи, как природа, погода, небо, солнце, земля и так далее. Что греха таить, знал он маловато, а умел еще меньше.

И все-таки он весело поклевывал вкусную кашку из молотых зерен, косточек, червячков и тому подобного (называется это кормовой смесью) и весело попискивал своим тоненьким голоском: «Фип!»

Читать дальше

I

В Синем море жил-был маленький Рак. И жилось ему очень плохо, так плохо, что он никак не мог понять, почему море называют Синим — ему-то оно казалось совсем, совсем серым…

Да, это было очень странно!

Ведь море было действительно синее-синее, и жить в нем было так весело и интересно! Рыбы (это только раньше люди думали, что они не умеют говорить!) даже сложили веселую песню о том, как хорошо живется в море:

          Никто и нигде!

          Никто и нигде!

          Не жил веселее,

          Чем рыбы в воде!

          Ни люди,

          Ни звери,

          Ни птицы,

          Ни змеи —

          Никто и нигде не живет веселее!

          Да, никто и нигде!

          Нет, никто и нигде

          Не жил веселее, чем рыбы в воде! —

Читать дальше

Жил-был Крокодил.

Нет, нет, это был совсем не тот известный Крокодил, который

ПО НЕВСКОМУ ХОДИЛ! —

ведь тот Крокодил, как ты, конечно, знаешь, жил да был, а этот просто жил-был. Это большая разница!

К тому же этот Крокодил ходил мало (он чаще плавал), не курил никаких папирос (и  правильно делал,  это очень вредно!)  и  говорил только по-крокодильски.

Словом, это был самый настоящий Крокодил, и жил он в самой настоящей Африке, в большой реке, и, как полагается настоящему Крокодилу, все у него было страшное: страшный хвост и страшная голова, страшная пасть и ОЧЕНЬ СТРАШНЫЕ ЗУБЫ! (Только лапки у него были коротенькие, но Крокодил считал, что они СТРАШНО коротенькие.)

А самое страшное: он никогда не чистил своих ОЧЕНЬ СТРАШНЫХ ЗУБОВ: ни перед едой, ни после еды (аппетит у него тоже был СТРАШНЫЙ!), ни утром, перед завтраком, ни вечером, умываясь перед сном… (Умываться он, что правда, то правда, никогда не забывал, но когда живешь в реке, это не такая уж большая заслуга, верно?)

Читайте также:  Данте алигьери - песнь 24: рай: божественная комедия: читать стих, текст стихотворения поэта классика

Читать дальше

В старину рыбы любили поговорить, а Судак — так тот уж даже слишком. Добро бы он дело говорил, а то все пустяки: то лясы точит, то ерунду мелет, то чепуху несет, а бывало и того хуже: лишнее болтает.

И до того он как-то всем рыбам надоел, что ни одна с ним и разговаривать не  желает:  только разлетится он к  какой-нибудь рыбе побеседовать, а она вильнет хвостом — и поминай как звали!

Вот плавал он, плавал, молчал-молчал — до того намолчался, хоть топись!

А язык чешется смерть как!

Подплыл Судак с горя к берегу. Думает: нет ли хоть там кого, с кем бы посудачить.

Высунул нос из воды,  смотрит — верно, сидит на берегу кто-то мохнатенький, четыре лапки, пятый — хвост.

— Эй ты, Мохнатенький, — говорит Судак. — Ты кто будешь? Рыба?

— Да что ты, — говорит Мохнатенький, — какая же я рыба! Я зверь — Выдра.

— Вот и я думаю, что не рыба, — говорит Судак. — Что рыбе на сухом месте делать? Дура она, что ли?

Сказал — и тут же язык прикусил.

Читать дальше

Вдоль садовой ограды малина и смородина росли так тесно, что казалось, там больше не поместиться и травинке, но крапива, видно, так не считала: ух, сколько ее там было!

Там-то и жила Гусеница.

Жила она на самом большом кусте крапивы и с утра до ночи жевала крапиву — это было все, что она умела делать, бедняжка!

Но не подумайте, что она жаловалась на свою судьбу. Ничего подобного!

— Ах, как хорошо жить на свете, когда крапивы вдоволь! — приговаривала она в те редкие минуты, когда переставала жевать. — Да, это и называется — жить в свое удовольствие! Как хорошо!

А кругом и правда было так хорошо!

Солнце с каждым днем поднималось все выше, сияло все ярче, грело все сильнее — и на земле все старались ему подражать: деревья, кусты и травы тянулись в вышину; речка сверкала так, что больно было смотреть; все теплее становился ветер, а луг покрылся тысячами маленьких желтых солнышек — это расцвели одуванчики.

Читать дальше

— Ну так вот, — сказал папа Пжик, — сказка эта называется «Серая Звездочка», по по названию тебе ни за что не догадаться, про кого эта сказка. Поэтому слушай внимательно и не перебивай. Все вопросы потом.

— А разве бывают серые звездочки? — спросил Ежонок.

— Если ты меня еще раз перебьешь, не буду рассказывать, — ответил Пжик, но, заметив, что сынишка собирается заплакать, смягчился: — Вообще-то их не бывает, хотя, по-моему, это странно: ведь серый цвет самый красивый. Но одна Серая Звездочка была.

Так вот, жила-была жаба — неуклюжая, некрасивая, вдобавок от нее пахло чесноком, а вместо колючек у нее были — можешь себе представить! — бородавки. Брр!

К счастью, она не знала ни о том, что она такая некрасивая, ни о том, что она — жаба. Во-первых, потому, что была она совсем маленькая и вообще мало что знала, а во-вторых, потому, что ее никто так не называл.

Она жила в саду, где росли Деревья, Кусты и Цветы, а ты должен знать, что Деревья, Кусты и Цветы разговаривают только с теми, кого они очень-очень любят.

А ведь не станешь ты называть того, кого ты очень-очень любишь, жабой?

Читать дальше

Жил-был маленький зайчик, по имени Русачок, и был у него знакомый Головастик. Зайчик жил на лесной опушке, а Головастик — в пруду.

Бывало,  встретятся — Головастик хвостом виляет, Русачок лапками барабанит. Русачок ему — про морковку, а Головастик — про водоросли. Весело!

Вот как-то приходит Русачок к пруду — глядь-поглядь, а Головастика нет. Как в воду канул!

А на берегу какой-то Лягушонок сидит.

— Эй, Лягушонок, — говорит Русачок, — не видал моего знакомого Головастика?

— Нет, не видал, — отвечает Лягушонок, а сам хохочет: — Хва-хва-хва!

— Чего же ты смеешься, — обиделся Русачок, — у меня приятель пропал, а ты хохочешь! Эх, ты!

— Да не я «эх», — говорит Лягушонок, — а ты «эх»! Своих не узнаешь! Это ж я и есть!

— Что значит — я? — удивился Русачок.

— Я и есть твой знакомый Головастик!

Читать дальше

Произведения разбиты на страницы

Большинство современных родителей в глубоком детстве читали стихи, ну или по крайней мере слышали их от своих бабушек, дедушку, мам и пап.

У нас принято считать, что современные дети уже не так сильно любят читать в сравнении с их ребятками лет так двадцать назад, именно поэтому специалисты зачастую советуют знакомить детей с поэзией уже с 2 или 3 лет, прививая, подобным образом, любовь к регулярному чтению художественной литературы.

Какие детские стихотворения следует читать?

Для начала, стоит помнить примерно следующее, когда вы только направляетесь в книжный магазин, чтобы купить красочную книжку, на обложке которой написано – детские стишки для своего любимого ребеночка: картинки — это в первую очередь то, что оценит ваш сынок или дочка и без вашей подсказки, а вот внутреннее содержание подобных книг будет целиком на вашей совести. Приобретает только те книжки, содержание которых по душе вам самим, ведь очень сильно ошибаются те родители, которые думают, что дети одинаково просто понимают любые тексты, будь это стихи для детей 4 лет или 5 лет. Есть также и другая крайность: некоторые мамы и папы считают, что главное в стихах для детей — это только ясное понимание сути их содержания. Конечно важно, но не только это заложено в сердце детской поэзии и прозы. Не забывайте об эмоциональном наполнении текста. К великому сожалению, большинству взрослых непонятна специфика стихотворений для детей. Все детские стихи наполнены глубоким содержанием, которое в подобных случаях выражается ритмом, а детки чувствительны именно к ритмичной мелодике.

И не забывайте, что чем раньше вы начнете читать детские стихи, тем больше возможность того, что в недалёком будущем чтение для него станет самым любимым занятием в жизни, от которого есть огромная польза в вопросе полноценного развития и самосовершенствования человека.

Источник: http://VseSkazki.su/detskie-stihi/

Стихи Тараса Шевченко на украинском

Категория: Поздравления » СтихиСадок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть.Плугатарі з плугами йдуть,Співають, ідучи, дівчата,А матері вечерять ждуть.Сем’я вечеря коло хати,Вечірня зіронька встає.Дочка вечерять подає,А мати хоче научати,Так соловейко не дає.Поклала мати коло хатиМаленьких діточок своїх,Сама заснула коло їх.Затихло все, тілько дівчатаТа соловейко не затих.

***

Ой діброво — темний гаю!Тебе одягаєТричі на рік… БагатогоСобі батька маєш.Раз укриє тебе рясноЗеленим покровом —Аж сам собі дивуєтьсяНа свою діброву…Надивившись на доненькуЛюбу, молодую,Возьме її та й огорнеВ ризу золотуюІ сповиє дорогоюБілою габою —Та й спать ляже, втомившисяТурбóю такою.

***

Над Дніпровою сагóюСтоїть явор меж лозою,Меж лозою з ялиною,З червоною калиною.Дніпро берег риє-риє,Яворові корінь миє.Стоїть старий, похилився,Мов козак той зажурився.

Читайте также:  Стихи о политике: стихотворения классиков о политиках, чиновниках

Що без долі, без родиниТа без вірної дружини,І дружини і надіїВ самотині посивіє!Явор каже: — ПохилюсяТа в Дніпрові скупаюся. —Козак каже: — ПогуляюТа любую пошукаю.

—А калина з ялиноюТа гнучкою лозиною,Мов дівчаточка із гаюВихожаючи, співають;Повбирані, заквітчаніТа з таланом заручені,Думки-гадоньки не мають,В’ються-гнуться та співають.

***

Встала весна, чорну землюСонну розбудила,Уквітчала її рястом,Барвінком укрила;І на полі жайворонок,Соловейко в гаїЗемлю, убрану весною,Вранці зустрічає.

***

Тече вода з-під явораЯром на долину.Пишається над водоюЧервона калина.Пишається калинонька,Явор молодіє,А кругом їх верболозиЙ лози зеленіють.Тече вода із-за гаюТа попід горою.Хлюпощуться качаточкаПомеж осокою.

А качечка випливаєЗ качуром за ними,Ловить ряску, розмовляєЗ дітками своїми.Тече вода край города.Вода ставом стала.Прийшло дівча воду брати,Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й матиВ садок погуляти,Порадитись, кого б то їмСвоїм зятем звати?

***

За сонцем хмаронька пливе

За сонцем хмаронька пливе,Червоні поли розстилаєІ сонце спатоньки зовеУ синє море: покриваєРожевою пеленою,Мов мати дитину.

***

Не женися на багатій, бо вижене з хати;Не женися на убогій, бо не будеш спати.Оженись на вольній волі, на козацькій долі;Яка буде, така й буде, — чи гола, то й гола! —Та ніхто не розважає, ніхто не питає:Чого болить? і де болить? — сам про теє знаєш.У двох, кажуть, і плакати — мов легше неначе…Брешуть люде: легше плакать, як ніхто не бачить.

***

Поставлю хату і кімнату,Садок-райочок насаджу.Посиджу я і походжуВ своїй маленькій благодаті.Та в одині-самотиніВ садочку буду спочивати.Присняться діточки мені,Веселая присниться мати,Давнє-колишній та яснийПрисниться сон мені!.. і ти!..Ні, я не буду спочивати,Бо й ти приснишся. І в малийРайочок мій спідтиха-тихаПідкрадешся, наробиш лиха…Запалиш рай мій самотний.

***

Діамант дорогий на дорозі лежав, —Тим великим шляхом люд усякий минав,І ніхто не пізнав діаманта того.Йшли багато людей і топтали його,Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,І додому приніс, і гарненько, як знав,Обробив, обточив дивний той камінець,І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,І промінням ясним всіх людей здивував,І палючим огнем кольористе блищить,І проміння його усім очі сліпить.

***

Так в пилу на шляху наша мова була,І мислива рука її з пилу взяла.Полюбила її, обробила її,Положила на ню усі сили свої,І в народний вінець, як в оправу, ввела,І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.І на злість ворогам засіяла вона,Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,Наша ж мова сія щогодини ясніш!Хай коштовним добром вона буде у нас,Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,Щоб, поглянувши сам на створіння своє,Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

***

Реве та стогне Дніпр широкий,сердитий вітер завива,додолу верби гне високі,горами хвилю підійма.І блідний місяць на ту поруіз хмари де-де виглядав,неначе човен в синім морі,то виринав, то потопав.Ще треті півні не співали,ніхто ніде не гомонів,сичі в гаю перекликались,та ясен раз у раз скрипів.

***

Барвінок цвів і зеленів…

Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався; Та недосвіт перед світом В садочок укрався.Потоптав веселі квіти, Побив… Поморозив… Шкода того барвіночка Й недосвіта шкода!

***

А нумо знову віршувать

А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком. Нумо знову, Поки новинка на основі, Старинку божу лицювать. А сиріч… як би вам сказать, Щоб не збрехавши… Нумо знову Людей і долю проклинать. Людей за те, щоб нас знали Та нас шанували. Долю за те, щоб не спала Та нас доглядала.

А то бач, що наробила: Кинула малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге, Молодеє, сивоусе,— Звичайне, дитина,— І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал. Опинилось В пустині, в неволі… Як же тебе не проклинать, Лукавая доле Не проклену ж тебе, доле, А буду ховатись За валами.

Та нищечком Буду віршувати, Нудить світом, сподіватись У гості в неволю Із-за Дніпра широкого Тебе, моя доле!

***

Бували войни й військовії свари…

Бували войни й військовії свари: Галаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї Було добра того чимало. Минуло все, та не пропало, Остались шашелі: гризуть, Жеруть і тлять старого дуба… А од коріння тихо, любо Зелені парості ростуть.

І виростуть; і без сокири, Аж зареве та загуде, Козак безверхий упаде, Розтрощить трон, порве порфиру, Роздавить вашого кумира, Людськії шашелі. Няньки, Дядьки отечества чужого! Не стане ідола святого, І вас не стане,— будяки Та кропива — а більш нічого Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі Смердячий гнів,— і все те, все Потроху вітер рознесе, А ми помолимося богу І небагатії, невбогі.

***

Буває, в неволі іноді згадаю …

Буває, іноді старий Не знає сам, чого зрадіє, Неначе стане молодий, І заспіває… як уміє. І стане ясно перед ним Надія ангелом святим, І зоря, молодость його, Витає весело над ним.

Що ж се зробилося з старим, Чого зрадів оце? Того, Що, бачите, старий подумав Добро якесь комусь зробить. А що ж, як зробить? Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! Не раз такому любо стане, Не раз барвінком зацвіте.

Отак, буває, в темну яму Святеє сонечко загляне, І в темній ямі, як на те, Зелена травка поросте.

***

В казематі

Згадайте, братія моя… Бодай те лихо не верталось, Як ви гарнесенько і я Із-за решотки визирали.

І, певне, думали: “Коли На раду тиху, на розмову, Коли ми зійдемося знову На сій зубоженій землі?” Ніколи, братія, ніколи З Дніпра укупі не п'ємо! Розійдемось, рознесемо В степи, в ліси свою недолю, Повіруєм ще трохи в волю, А потім жити почнемо Меж людьми, як люде.

А поки те буде, Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну, Господа моліте. І його забудьте, други, І не проклинайте. І мене в неволі лютій Інколи згадайте.

***

Думи мої, думи мої

Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. Прилітайте, сизокрилі Мої голуб'ята, Із-за Дніпра широкого У степ погуляти З киргизами убогими. Вони вже убогі, Уже голі… Та на волі Ще моляться богу. Прилітайте ж, мої любі, Тихими речами Привітаю вас, як діток, І заплачу з вами.

***

Дівичії ночі

Розплелася густа коса Аж до пояса, Розкрилися перси-гори, Хвилі серед моря; Засіяли карі очі, Зорі серед ночі, Білі руки простяглися — Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впилися, Та й заклякли, та й замерли, З плачем рознялися.«Нащо мені коса-краса, Очі голубині, Стан мій гнучий…

коли нема Вірної дружини, Немає з ким полюбитись, Серцем поділитись… Серце моє! серце моє! Тяжко тобі битись Одинокому. З ким жити, З ким, світе лукавий, Скажи мені… Нащо мені Тая слава… слава. Я любить, я жити хочу Серцем, не красою! А мені ще й завидують, Гордою і злою Злії люди нарікають.

А того й не знають, Що я в серці заховала… Нехай нарікають, Гріх їм буде… Боже милий, Чому ти не хочеш Укоротить свої темні, Тяжкі мені ночі!.. Бо я вдень не одинока — З полем розмовляю, Розмовляю і недолю В полі забуваю, А вночі…» — та й оніміла, Сльози полилися…

Читайте также:  Борис слуцкий стихи: читать стихотворения слуцкого бориса абрамовича - поэзия, произведения поэта

Білі руки простяглися, В подушку впилися.

***

Зацвіла в долині …

Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Любо, любо стало, Пташечка зраділа І защебетала. Почула дівчина І в білій свитині З біленької хати Вийшла погуляти У гай на долину.

І вийшов до неї З зеленого гаю Козак молоденький; Цілує, вітає, І йдуть по долині, І йдучи співають. Як діточок двоє, Під тую калину Прийшли, посідали І поцілувались. Якого ж ми раю У бога благаєм? Ран у серце лізе, А ми в церкву лізем, Заплющивши очі,— Такого не хочем.

Сказав би я правду, Та що з неї буде? Самому завадить, А попам та людям Однаково буде.

***

Заросли шляхи тернами …

Заросли шляхи тернами На тую країну, Мабуть, я її навіки, Навіки покинув.

Мабуть, мені не вернутись Ніколи додому? Мабуть, мені доведеться Читати самому Оці думи? Боже милий! Тяжко мені жити! Маю серце широкеє — Ні з ким поділити! Не дав єси мені долі, Молодої долі! Не давав єси ніколи, Ніколи! ніколи! Не дав серця молодого З тим серцем дівочим Поєднати! Минулися Мої дні і ночі Без радості, молодії! Так собі минули На чужині.

Не найшлося З ким серцем ділитись, А тепер не маю навіть З ким поговорити! Тяжко мені, боже милий, Носити самому Оці думи. І не ділить Ні з ким,— і нікому Не сказать святого слова, І душу убогу Не радовать, і не корить Чоловіка злого, І умерти!.. О господи! Дай мені хоч глянуть На народ отой убитий, На тую Украйну!

***

І багата я

І багата я, І вродлива я, Та не маю собі пари, Безталанна я. Тяжко, тяжко в світі жить І нікого не любить, Оксамитові жупани Одинокій носить. Полюбилась би я, Одружилась би я З чорнобривим сиротою, Та не воля моя! Батько, мати не сплять, На сторожі стоять, Не пускають саму мене У садочок гулять. А хоч пустять, то з ним, З препоганим старим, З моїм нелюбом багатим, З моїм ворогом злим!

***

Не для людей, тієї слави

Не для людей, тієї слави, Мережані та кучеряві Оці вірші віршую я. Для себе, братія моя!Мені легшає в неволі, Як я їх складаю, З-за Дніпра мов далекого Слова прилітають. І стеляться на папері, Плачучи, сміючись, Мов ті діти. І радують Одиноку душу Убогую. Любо мені. Любо мені з ними.

Мов батькові багатому З дітками малими. І радий я і веселий, І бога благаю, Щоб не приспав моїх діток В далекому краю. Нехай летять додомоньку Легенькії діти. Та розкажуть, як то тяжко Було їм на світі. І в сім'ї веселій тихо Дітей привітають, І сивою головою Батько покиває. Мати скаже: бодай тії Діти не родились.

А дівчина подумає: Я їх полюбила.

***

Сестрі

Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав: «Де ж я прихилюсь? І де подінуся на світі?» І сниться сон мені: дивлюсь, В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина, Дніпро геть-геть собі розкинувсь! Сіяє батько та горить! Дивлюсь, у темному садочку, Під вишнею у холодочку, Моя єдиная сестра! Многострадалиця святая! Неначе в раї, спочиває Та з-за широкого Дніпра Мене, небога, виглядає. І їй здається — виринає З-за хвилі човен, доплива… І в хвилі човен порина. «Мій братику! моя ти доле!» І ми прокинулися. Ти… На панщині, а я в неволі!.. Отак нам довелося йти Ще змалечку колючу ниву! Молися, сестро! будем живі, То бог поможе перейти.

***

Умре муж велій в власяниці…

Умре муж велій в власяниці. Не плачте, сироти, вдовиці, А ти, Аскоченський, восплач Воутріє на тяжкий глас. І Хомяков, Русі ревнитель, Москви, отечества любитель, О юбкоборцеві восплач. І вся о Р у с с к а я б е с е д а, Бо глас єдиний ісповєдуй Свої гріхи. І плач! і плач!

***

Якось-то йдучи уночі …

Якось-то йдучи уночі Понад Невою… та, йдучи, Міркую сам-таки з собою: «Якби-то,— думаю,— якби Не похилилися раби… То не стояло б над Невою Оцих осквернених палат! Була б сестра, і був би брат, А то… нема тепер нічого… Ні бога навіть, ні півбога.

Псарі з псарятами царять, А ми, дотепні доїжджачі, Хортів годуємо та плачем». Отак-то я собі вночі, Понад Невою ідучи, Гарненько думав. І не бачу, Що з того боку, мов із ями, Очима лупа кошеня — А то два ліхтаря горять Коло апостольської брами.

Я схаменувся, осінивсь Святим хрестом і тричі плюнув Та й знову думать заходивсь Про те ж таки, що й перше думав.

***

Якби з ким сісти хліба з'їсти…

Якби з ким сісти хліба з'їсти, Промовить слово, то воно б, Хоч і як-небудь на сім світі, А все б таки якось жилось. Та ба! Нема з ким. Світ широкий, Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким В холодній хаті кривобокій Або під тином простягтись. Або… Ні. Треба одружитись, Хоча б на чортовій сестрі! Бо доведеться одуріть В самотині.

Пшениця, жито На добрім сіялись лану, А люде так собі пожнуть І скажуть: «Десь його убито, Сердешного, на чужині…» О горе, горенько мені!

***

Чи то недоля та неволя…

Чи то недоля та неволя, Чи то літа ті летячи Розбили душу? Чи ніколи Й не жив я з нею, живучи З людьми в паскуді, опаскудив І душу чистую?.. А люде! (Звичайне, люде, сміючись) Зовуть її і молодою, І непорочною, святою, І ще якоюсь…

Вороги!! І люті! люті! Ви ж украли, В багно погане заховали Алмаз мій чистий, дорогий, Мою колись святую душу! Та й смієтесь.

Нехристияне! Чи не меж вами ж я, погані, Так опоганивсь, що й не знать, Чи й був я чистим коли-небудь, Бо ви мене з святого неба Взяли меж себе — і писать Погані вірші научили. Ви тяжкий камень положили Посеред шляху… і розбили О його…

бога боячись! Моє малеє, та убоге, Та серце праведне колись! Тепер іду я без дороги, Без шляху битого… а ви! Дивуєтесь, що спотикаюсь, Що вас і долю проклинаю, І плачу тяжко, і, як ви… Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!

у нас могут оставлять только зарегистрированные пользователи. Регистрация займет у тебя не больше 1 мин, зато ты получишь доступ к множеству возможностей:

  • Оставлять комментарии
  • Публиковать свои посты
  • Собирать монетки и тратить их
  • Голосовать за чужие посты
  • Дарить и получать подарки
  • Создать свой фотоальбом и просматривать чужие
  • Так же на сайте есть Банк, Суд и Магазин, где и пригодятся тебе собранные на сайте монетки.
    Зарегистрироваться прямо сейчас!

Источник: http://www.porjati.ru/pozdravleniya/stihi/80735-stihi-tarasa-shevchenko-na-ukrainskom-yazyke.html

Ссылка на основную публикацию